«Хотя в этой книге говорится про смех, смеяться читателю придется не так уж часто. Но, пробираясь ее путями сквозь темноту, он будет, сколько бы ни кружил, все ближе и ближе подходить к свету».
Джеймс Крюс. Тим Талер, или Проданный смех
Главная / Дневник А. Бессонова (online-редакция) / Андрій Куликов, теле- та радіоведучий: «Серед слухачів програми “Пора Року” є колишні і нинішні депутати» (Украина, г. Горловка Донецкой области)

Андрій Куликов, теле- та радіоведучий: «Серед слухачів програми “Пора Року” є колишні і нинішні депутати» (Украина, г. Горловка Донецкой области)

15 марта 2013 | 15:13


В моём блоге опять настало время для задушевных разговоров. На сей раз беседа происходила в удалённом режиме, путём переписки. Быть может, поэтому она получилась не столько задушевной, сколько информативно-аналитической.

А, возможно, причина в том, что моим собеседником был очень конструктивный человек, для которого общение является не только хобби, но и профессией. Посему он привык говорить взвешенно и с пользой для собеседника. Речь идёт об Андрее Куликове — прекрасном жуналисте, ведущим политического ток-шоу и, что самое главное для меня, авторе радиопрограммы «Пора Року».

Андрій Куликов, теле- та радіоведучий: «Серед слухачів програми “Пора Року” є колишні і нинішні депутати»

На перший погляд, вітчизняний радіоефір виглядає територією, що окупована так званою «форматною музикою» без надії на будь-яке визволення. Але якщо придивитися (чи то пак, прислухатися) до нього пильніше, серед нескінченої пафосно-гламурної пустелі можна відшукати неабиякі оази справжнього рок-н-ролу.

Одна з них — передача «Пора Року», яка щоп'ятниці лунає на хвилях радіостанції «Ера FM». Господарем оази є Андрій Куликов — ведучий одного з найвідоміших в Україні політичних ток-шоу. На відміну від програмних директорів більшості комерційних станцій, пан Куликов не лише не вимагає грошей від українських рок-виконавців за те, щоб пускати до ефіру їхню музику, а й активно закликає до участі в програмі «Пора Року» всіх, хто словом та ділом може підтримати вітчизняний рок-н-рол.

Кажуть, що відомий англійський політик Тоні Блер досі шкодує за тими часами, які він замолоду присвятив рок-музиці й виступам у складі одного з численних гуртів. Чи є щось схоже у Вашій біографії? Як виглядає історія захоплення рок-музикою в Андрія Куликова?

Почалося в 10 класі, 1973 року. До того рок-музика для мене не існувала — напевно, через смаки батьків. Утім, слухав українські «вокальнол-інструментальні ансамблі», у музиці яких були елементи року, хоча, звісно, вони були ближче до «біг-біту». Поміж цих ВІА улюбленим був і залишається «Кобза».

Часом, випадково потрапляючи на хвилю якоїсь закордонної радіостанції, намагався слухати рок-музику, але через навмисне глушіння закордонних радіостанцій у Радянському Союзі, перешкоди не давали вповні оцінити те, що чув. Тому наставало розчарування.

Проте з тих програм міцно запам’яталися назви «Гренд Фанк Рейлроуд», «Культ синіх устриць» (Blue Oyster Cult, персонажі легендарного відеороліка про «калатало» — А.Б.), «Потрясающие голубые» (впізнаєте Shocking Blue?).

А тоді якось почув у чистому звучанні шотландську групу Middle Of The Road, а саме — пісню Chirpy Chirpy Cheep Cheep. І почалося: «Бітлз», «Слейд», «Діп Перпл», «Юрайя Гіп» і таке інше таке різноманітне.

Андрій Куликов відомий як телеведучий політичного ток-шоу на одному з провідних телеканалів країни. Яким чином йому вдається співіснувати із Куликовим, що активно цікавиться вітчизняною та закордонною рок-музикою? Чи можете розповісти з цього приводу щось кумедне?

Кумедне — навряд. Просто дуже приємно, коли хтось із «серйозних» людей несподівано каже, що слухає «Пору року». І так само — коли незнайомі люди впізнають не як ведучого політичного ток-шоу, а як автора програми про (в основному) рок-музику. А ще приємніше — коли дізнаюсь, що слухають професійні музики. Таким сюрпризом стала розмова з Кирилом Стеценком, наприклад.

Яким чином відбувалося народження програми «Пора Року»? Чи відрізняється кінцевий радіопродукт, який вдалося отримати на сьогодні, від первинного задуму?

Колись обмовився генеральному директору ТРК «Ера» Ігорю Лотошевському, що хочу створити і вести програму про рок-музику. Ігор час від часу мені про це нагадував (він теж шанувальник жанру). І зрештою в вересні 2011 програма дебютувала.

Нинішній (не кінцевий!) радіо продукт відрізняється від початкового, насамперед, тим, що побільшало українських виконавців і авторів, які надсилають свої записи на електронну адресу rock@radioera.com.ua; отже, в ефірі більшає української музики.

Наскільки часто Вам доводиться особисто знайомитись із слухачами програми «Пора Року»? Чи є серед представників вашої аудиторії знані постаті, публічні люди?

Особисто знайомлюсь, переважно, з переможцями конкурсів, що є в кожному прямо ефірному випуску програми. Щоправда, здебільшого це знайомство відбувається через телефон. Але тим, хто кияни, завжди намагаюся передати призи особисто — і вислухати їхні зауваження і поради.

Щодо відомих людей — щоб розповісти, потрібно запитати їхнього дозволу. Але є серед них і нинішні і колишні депутати, наприклад.

Чи доводиться Вам спілкуватися із відомими українськими політиками на тему рок-музики?

От Вадим Карасьов  — один з лідерів партії «Єдиний Центр» — мав власну радіопрограму, в якій грав рок-музику. З ним, щоправда, не говорив, але програму кілька разів слухав.

А взагалі поговорити про рок-музику чи музику взагалі з політиками майже не вдається: не часто я з ними спілкуюся поза роботою. А коли вони приходять до політичної телепрограми, тут не до рок-музики. Проте гостями радіопрограми «Пора року» були, наприклад, Олесь Доній, Ігор Луценко.

Чи розрізняєте Ви для себе почуття «закоханості» та «справжнього глибокого кохання», коли йдеться про симпатію до того чи іншого музичного твору? В який з рок-гуртів Ви закохалися останнім разом?

Напевно, все ж більше це «кохання з першого погляду» чи, в цьому разі, «з першого послуху». Позаяк кохання може бути водночас лише одне (принаймні я так вважаю), то радше — про закоханість. Останнім часом це — «Кориця», «Самі Свої», «Їжак».

На кого з українських рок-музикантів може, з Вашої точки зору, орієнтуватися вітчизняний рок-початківець?

Відповідальність тут величезна, але поміж інших — на «Тім Талер» (сподіваюся, що автор запитань не викреслить цієї відповіді) (прагматизм переміг над сором'язливістю: рядки залишаю — А.Б.). Тобто, на тих, хто не ремствує, а працює заради успіху (ну, і заради любови до музики, звісно); хто бере участь у громадській діяльності (зокрема — в благодійній); хто вигадливі; і при цьому ще й цікаву музику творить.

З більше відомих мені особливо до душі «Мандри».

За якими критеріями Ви обираєте склад учасників програми «Пора Року»? Що може пролунати в ефірі Вашої передачі, чого там ніколи не буде принципово?

Найперший критерій — чи мені кортить розповісти про цих творців слухачам. При тому не обов’язково розповідати словесно — часом достатньо твір заграти. Пролунати може все, що я вважаю цінним для аудиторії, навіть коли самому не дуже подобається.

Принципово не буде творів, навмисне сконструйованих, щоби образити співгромадян.

Куди треба звертатися рок-музикантам, аби так чи інакше пролунати в одному з випусків «Пори Року»?

Повторюю електронну адресу: rock@radioera.com.ua. Програма виходить по п’ятницях о 20:08, повтори — по неділях о 19:08. А майже всі випуски можна послухати на сайті Радіо «Ера» у розділі «Програми».

На Ваш погляд, чи мають українські гурти співати українською, аби мати повне право на приналежність до музичної культури власної Батьківщини? Що, як слухач, Ви радше воліли би чути з вуст вітчизняного рок-співака: бездоганну російську/англійську чи кострубату українську?

Запитання, як на мене, поставлено неправильно. Навіщо порівнювати кострубату українську з бездоганною російською? Я б радше співставляв або бездоганну і бездоганну, або кострубату і кострубату. Я більше радію, коли до мене звертаються українською, але ж мільйони людей так само ставляться до російської.

А є ж у нас ще й кримсько-татарська та інші, які є рідними і природними для наших людей. Тому — будь якою мовою, а часом і без слів; якщо воно створено в Україні без ненависті до України — це наше, спільне.

Щодо бездоганності англійської мови в українській рок-музиці, від коментарів утримуюсь, але чом би й ні? До речі, є у нас гурт, який співає кобайською мовою.

Які якості західної рок-музики Ви воліли б додати до сучасного українського рок-сьогодення?

Додавати якості західної рок-музики вважаю недоцільним: подібні якості або самі з’являться природним чином розвитку, або не прищепляться.

Читав, що на дозвіллі Ви перекладаєте тексти англомовного класичного року українською мовою. Що являють собою Ваші переклади? Якими з них Ви пишаєтеся найбільше? Який з перекладів зараз перебуває «в процесі»?

У перекладах намагаюся зберегти образність і розмір оригіналу і, само собою, зміст. Якщо пишаюся, то всіма. Може, найбільше “Like The Way I Do” Мелісси Етерідж, бо це глибоко жіноча лірика, тому чоловіку іі особливо важко перекладати. І часом повертаюся до них і перероблюю дещо, щоби пишатися навіть більше.

За день до того, як відповідаю на Ваші запитання, переклав “No More Lonely Nights” Пола Маккартні і “Just For You” Алана Прайса. З наступним перекладом ще не визначився, але є початок “Stairway To Heaven” — спробую доробити найближчими днями.

Можливо, варто об'єднати зусилля з якимось із українських гуртів та продемонструвати ці Ваші творчі здобутки широкому загалу слухачів?

Я б об’єднав зусилля, але ті, хто зацікавлений в українських перекладах англомовної рок-музики, і самі собі добре раду дають: наприклад, київський гурт «Кам’яний гість» (http://6070.in.ua/about-project/kam-yanij-gist). Проте, якщо хто зацікавиться, можна спробувати.

Кому з членів родини Андрія Куликова заважає його захоплення рок-музикою? Чому?

А немає таких, бо вдома я голосно музику не вмикаю.

Тим Талер. Одна на миллиард (M Clis Rework)
Познакомиться
список категории
  • Сны (г. Горловка Донецкой обл.) За последние пару-тройку недель приснилось два сна, очень глубоко вскрывающих всё то, что внутри меня копошится и покоя не даёт. Самый свежий из них я посмотрел несколько часов назад, когда пришёл домой, прилёг на пять минут и, естественно, вырубился. Во сне я беседовал с родной сестрой. Жаловался на жизнь, которая якобы зашла в тупик.
  • Мысли (пос. Байрак, г. Горловка Донецкой обл.) В искусстве и частной жизни куда чаще работает принцип: «Лучше никак вместо как-нибудь», чем: «Лучше синица в руках, чем журавль в небе». Десять раз подумайте прежде, чем оказать человеку помощь из серии: «Тебе и так сойдёт: было-то вообще никак!» ОТКУДА ВЫ, Б..., ЗНАЕТЕ, КАК ОНО У НЕГО БЫЛО В ГОЛОВЕ, МЕЧТАХ И ОЖИДАНИЯХ?!
  • Любить на расстоянии (г. Горловка Донецкой обл.) Но иногда (кстати, не так уж редко) я радовался, когда обнаруживал в возлюбленной черты живого человека. Наверное, появление или не-появление такой радости и есть один из способов отличить мимолётную ветреную влюблённость от Любви.
  • Замок и ключ (пос. Байрак, г. Горловка Донецкой обл.) Только что вставил ключ в плохо известный мне замок. Ключ вроде бы прямой и исправный. В замочную скважину вошёл, как по маслу. Замок внешне тоже вполне себе прост. Кручу-верчу этот ключ в скважине — а он ни шиша не крутится и не вертится.
  • Зависть (г. Горловка Донецкой обл.) Летом прочёл «Зависть» Юрия Олеши и понял, что ни шиша там не понял.
  • Три-пять (пос. Байрак, г. Горловка Донецкой обл.) Всегда с пониманием относился к мальчику из анекдота, который на вопрос о том, сколько будет дважды два, отвечал с улыбкой: «Ну, где-то три-пять... Всегда ведь можно договориться, в конце концов!»
  • Одни и те же грабли (пос. Байрак, г. Горловка Донецкой обл.) После монолога о граблях — анекдот из жизни на закуску. Некий товарищ признался мне во время беседы по скайпу в том, что переживает период творческого кризиса (зная его, думаю, что это очень и очень ненадолго — впрочем, сейчас не об этом). Реплику о кризисе он завершил неожиданной просьбой.
  • О любителях и профи (пос. Байрак, г. Горловка Донецкой обл.) Сегодня со шваброй в руках выловил из Космоса несколько мыслей о любителях и профи.
  • Мысли о жадности (пос. Байрак, г. Горловка Донецкой обл.) Если кто-то из вас получил от меня что-либо в продолжительное безвозмездное пользование либо и вовсе в подарок, не спешите причислять меня к числу щедрых людей. Я просто спасаю свои натруженные плечи от очередной ноши, от очередного нависшего над ними Дамоклова меча.
  • Рецепт успеха: себя и вовремя (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) Слушая рассказчика, я вдруг понял: себя и вовремя — это шикарный успех рецепта. Можно сказать, специально для меня сочинённый.
  • Автотренинг, история о кошке (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) Пиши! Не откладывай! Представь себе хирурга-прокрастинатора, пожарного-прокрастинатора, сантехника-прокрастинатора... Нравится? То-то!
  • Живущие в сети (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) Когда засидишься в интернете, — особенно в социальных сетях — начинает казаться, будто ты не живой человек, а нечто нематериальное, существующее только в виде контента, тобой в онлайнах продуцируемого.
  • О творческом коллективе и творческой шизофрении (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) Как-то по дороге в Байрак слушал в плеере Алексея Рыбникова. И в очередной раз ясно понял, что талантливое произведение часто и густо пишется не по зову сердца, а по поводу, пришедшему извне. Музыка к кинофильмам, которые озвучивал Рыбников, в большинстве случаев великолепна. И в большинстве случаев написана по заказу. Думаю, ещё и через сто миллионов правок пропущенная.
  • «Кобылы» из чужой юности (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) «...Конечно, мы, перепуганные пятнадцатилетние хлыщи, зассали продолжить общение с девчонками вне рамок мероприятия. И, сбившись в кучку, отдалились от них, обсуждая что-то своё, "пацанячье". Какие-то видеоигры, книги, фильмы, прочую чушь... Девчонки, в свою очередь, тоже собрались в одну девичью компанию и, хихикая, пошли в противоположном от нас направлении».
  • «...У серьёзного лица» (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) Как писал великий поэт степей Донбасса Олег Рамилиевич Миннуллин, «нет ни капельки значенья у серьёзного лица».
  • Ночной поезд до Лиссабона (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) Больше года тому назад посмотрел «Ночной поезд до Лиссабона». До сих пор под впечатлением.
  • Накипевшее (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) Глядя на сайт проекта «Тим Талер», на все эти титры и обложки, я всё чаще вспоминаю то, что сказал Мамонову Василий Шумов в процессе записи вокала для пластинки «Простые вещи». Мамонов кривлялся по привычке, а Шумов резонно заметил: «Петя, а перед кем ты тут, в студии, выпендриваешься?»
  • Селфи до нашей эры (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) Я переболел болезнью селфи ещё до того, как это стало мейнстримом. И ещё до того, как этот сор получил техническую возможность легко и непринуждённо выноситься в интернет из наших телефонных изб. Слава Богу!
  • Культурное прошлое (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) Вспоминая детство, я с удивлением думаю о том, что лет пятнадцать-шестнадцать назад в Горловке проходили всеукраинские (!!!) чемпионаты Украины по «Что? Где? Когда?» среди школьников. Детская газета «Скрепка», в которой я был корреспондентом, спонсировала их информационно. Едва придя в журналистику, я сразу же узнал, что такое «трое суток не спать ради нескольких строчек в газете». Никаких метафор: в течение трёх дней мы с коллегами готовили три выпуска фестивальной газеты — с картинками, вёрсткой и прочими наворотами. Было не до сна... Опечатки, перепутанные фамилии, скандалы локального значения — хм, а ведь у меня на самом старте была хорошая школа журналиста!
  • Неврозы (Украина/ДНР, Горловка Донецкой области) На курсах скорочтения в рамках опционального (и, как мне показалось, очень неоднозначного — хотя, по большому счёту, абсолютно не жалею о том, что согласился его посетить) предмета «Антистресс» нам давали метод проверки организма на наличие невроза. Для того, чтобы это сделать, необходимо стать в полный рост, расслабиться, вытянуть руки по швам и, закрыв глаза, представить, как ты эти руки поднимаешь вверх. Если руки не поднимаются вслед за мыслью — дело швах, у тебя невроз. Вот мои руки уже больше года по мысленной команде не поднимаются.
новости публикации

© 2011—2017 Арина Родионовна Продакшн.
Тим Талер. Все права защищены.
Создание сайтаIntraweb лого. Создание сайта в Донецке и Киеве. Имиджевые сайты.